Translate

середа, 9 березня 2022 р.

Kubernetes. Part V: Configure And Use Ingress

Ця стаття вже п'ята з серії статей про Kubernetes. Перед її прочитанням рекомендую ознайомитись хоча б з базовими об'єктами кластеру та їх використанням для вирішення задач.

Сервіси Kubernetes надають можливість створення постійних точок входу до контейнерів додатків, що працюють в подах, проте IP адреси сервісів обираються з діапазону оверлейної мережі, і тому є видимими лише в межах кластеру. Тож у разі необхідності доступу до таких додатків ззовні існують наступні варіанти:

hostNetwork: true. Под, створений із такою опцією, матиме можливість бачити мережеві інтерфейси Kubernetes хосту, де його було запущено.

apiVersion: v1
kind: Pod
metadata:
  name: influxdb
spec:
  hostNetwork: true
  containers:
  - name: influxdb
    image: influxdb

Порт такого додатку буде прослуховуватись на всіх інтерфейсах вузла. Використання цієї опції не рекомендовано, адже в цьому випадку вичерпується простір портів хост-машини, що зі зростанням кількості працюючих додатків може з легкістю призвести до конфліктів. Більш того, у разі перестворення поду, він може "переселитись" на інший вузол, що додасть складності в його пошуках. Виключенням можуть слугувати поди утиліт, котрим дійсно необхідний вищезгаданий доступ задля управлінням мережею і т.п.

Задеплоїмо вищезгаданий поді та знайдемо на якому вузлі він оселився:

$ kubectl get pod -o wide
NAME      READY   STATUS    RESTARTS   AGE   IP            NODE   
influxdb   1/1     Running   0          38h   10.30.0.141   k8s-s-a


$ kubectl get nodes -o wide
NAME      STATUS   ROLES   AGE     VERSION   INTERNAL-IP
...
k8s-s-a   Ready    <none>  4d16h   v1.23.4   192.168.1.48


І перевіримо чи порт справді відкритий:

$ ssh 192.168.1.48
$ netstat -tulpn | grep influx
tcp        0      0 127.0.0.1:4222   0.0.0.0:*   LISTEN      949214/influxd
tcp6       0      0 :::8086          :::*        LISTEN      949214/influxd


hostPort: integer. Ця опція дозволяє поду активувати лише один порт на всіх інтерфейсах вузла Kubernetes. Yaml для створення такого поду буде виглядати наступним чином:

apiVersion: v1
kind: Pod
metadata:
  name: influxdb
spec:
  containers:
    - name: influxdb
      image: influxdb
      ports:
        - containerPort: 8086
          hostPort: 8086

Його, як і попередній варіант, дуже не рекомендовано використовувати по тим же причинам.

вівторок, 8 березня 2022 р.

Kubernetes. Part III: Objects And How To Use Them

Отже у нас вже є готовий налаштований кластер і, озброївшись необхідним теоретичним мінімумом, ми можемо переходити до подальшого вивчення Kubernetes. Цього разу ми поговоримо детальніше про основні примітиви (objects) Kubernetes, як вони взаємодіють між собою та як реалізовані.

Забігаючи наперед, основні команд для отримання даних про роботу об'єктів є наступні:
  • kubectl get object_type - перерахунок всіх об'єктів даного типу, котрі знаходяться в межах одного неймспейсу
  • kubectl describe object_type - детальна інформація про всі об'єкт даного типу, що також знаходяться в одному неймспейсі
Всі основні об'єкти перераховані нижче. Якщо замість object_type вказати all, то буде виведено все, що знаходиться в неймспейсі.

ПОД (POD). Створимо под, що буде складатись з одного docker-контейнера і буде доступний на порту 9876. Для цього використаємо образ з dockerhub mhausenblas/simpleservice:0.5.0:

$ kubectl run first-pod --image=mhausenblas/simpleservice:0.5.0 --port=9876

deployment "first-pod" created


Перевіримо чи новий под працює:

$ kubectl get pods

NAME                         READY     STATUS    RESTARTS   AGE
first-pod-2257828502-l6z96   1/1       Running   0          23s

$ kubectl describe pod first-pod-2257828502-l6z96 | grep IP:

IP:   10.34.0.25

Отже, в межах кластеру под працює за адресою 10.34.0.25. Із будь-якого вузла кластеру пересвідчимось в цьому, зробивши запит до додатку:

[cluster]$ curl 10.34.0.25:9876/info
{"host": "10.34.0.25:9876", "version": "0.5.0", "from": "10.32.0.1"}

Kubernetes. Part II: Setup Cluster With Kubeadm. Plugins

Після ознайомлення з теорією можна перейти і до практичної частини. Цього разу установимо кластер Kubernetes на bare-metal, тобто звичайні віртуальні машини чи залізні сервера, що не входять до існуючих IAAS платформ.

Способів установки Kubernetes кластеру існує дуже багато. Всі ці перераховані варіанти різної актуальності, необхідно дивитись і перевіряти все уважно, щоб не витратити зайвого часу на марні спроби. Найбільш популярні способи:

  • minikube. Найпростіший спосіб установки Kubernetes на власний локальний PC. Буде корисний людям, котрі хочуть приступити до вивчення Kubernetes, не втрачаючи купу часу на його більш повноцінну установку.
  • kubeadm. Підтримує установку на звичайні bare-metal сервера чи віртуальні машини, що працюють під управлінням OS Linux. Наразі kubeadm також підтримує створення HA (High Availability) Master інсталяцій.
  • kops. Призначений для розгортання Kubernetes на AWS, для чого використовує API-виклики платформи. Написаний на мові Go. Як зазначено на github сторінці проекту, робота kops з GCE, OpenStack та DigitalOcean перебуває в статусі бета, а в майбутньому також планується підтримка інших хмарних платформ. У якості операційної системи для вузлів за замовчуванням використовує Ubuntu, проте також є підтримка RedHat-подібних та інших дистрибутивів. Підтримує розгортання HA Master конфігурацій.
  • kubespray. По суті це набір Ansible плейбуків для розгортання Kubernetes на платформах AWS, GCE, Azure, OpenStack, vSphere, bare-metal машинах і т.п. Має найбільш обширний список підтримки дистрибутивів Linux. Також підтримує установку HA Master конфігурацій. Це community-проект, детальніше про нього можна прочитати за посиланням.
  • Juju. Комплекс скриптів установки, котрий розробляє компанія Canonical. У основі лежать такі технології як Juju, MAAS та LXD. Також підтримує довгий перелік можливих cloud платформ.
  • Та багато-багато інших варіантів

У цій статті ми розгорнемо власний кластер Kubernetes за допомогою утиліти kubeadm. Це буде не HA інсталяція (тобто не production-ready варіант) на основі операційної системи Ubuntu 20.04, що в свою чергу працюватиме в системі віртуалізації VirtualBox. Перелік адрес хостів та їх доменів наступний:

k8s-m-a  192.168.1.45
k8s-s-a    192.168.1.48
k8s-s-b    192.168.1.49

Як рекомендує офіційна документація, кожній віртуальній машині варто виділити як мінімум 2ГБ оперативної пам’яті і 2 ядра, інакше може не вистачити місця для запуску додатків.